Главная » 2014 » Июнь » 29 » Ліна Костенко
20:19
Ліна Костенко

В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Мандрувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. -
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває - спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв...
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.


Категория: О ЖИЗНИ | Просмотров: 572 | Добавил: lubov | Рейтинг:
0.0/5 из 0
Всего комментариев: 0
avatar